З Ольгою Масловою ми бачились на початку червня після травневих недоспаних ночей. Зустрілись у «Сквоті», адже Ольга любить це місце, і говорили про її Київ та як зарадити собі в ситуації, коли країна-терорист намагається забрати наш сон.
ТРАВНЕВИЙ НЕДОСИП КИЯН
Зараз я представляюся як популяризаторка науки, а не як науковиця. В моєму житті була фундаментальна наука, тобто університет, науково-дослідні інститути, аспірантура, була робота в комерційних організаціях, де я познайомилася з поняттями маркетингу та менеджменту. Я зрозуміла, наскільки багато проблем у комунікації між наукою та бізнесом, ЗМІ, суспільством взагалі, і тому 2016 року я вирішила, що стану медіатором між ними та буду робити науково-популярні проєкти. Тоді сталося чимало змін у моєму професійному та особистому житті. У 2017 я почала жити на Дружби народів, познайомилася з Валерією Лошмановою, з якою ми започаткували проєкт Nobilitet, почала читати багато публічних наукпоп-лекцій та давати коментарі ЗМІ. Через кілька років мені запропонували створити подкаст про науку на «Громадському радіо», так я розпочала передачу «Наука як по маслу». Туди їхала на метро, а назад ішла пішки. Мені після комунікації з гостями ефіру було кайфово пройтися в навушниках бульваром Лесі Українки з його трояндами.
До повномасштабного вторгнення під час таких прогулянок Києвом у мене було — прозвучить дивно від популяризаторки науки — відчуття єднання зі всесвітом, особливо коли в навушниках грає радіо і підкидає твої улюблені пісні в певних місцях. А вторгнення мені трішки підпаплюжило цей кайф від ходіння пішки. Я відчуваю напругу: чи не прозвучить сирена, чи не пропущу я щось важливе. До того ж я не можу гуляти близько опівночі через комендантську, і мені цього бракує. Після перемоги в моїх планах якусь ніч нормально прогуляти. Хронічне недосипання гірше, ніж разова депривація. Тобто один раз прогуляти всю ніч для нашого організму норм, а для когось навіть може бути корисно, наче переключення.
Поганий сон впливає на когнітивну діяльність. Грубо кажучи, ми тупимо, забуваємо, гірше фокусуємось, це відображається і на дрібній моториці, люди стають незграбними, можуть бути якісь нетипові для конкретної людини емоційні прояви. Я не є сторонньою спостерігачкою, яка може відсипати таємних знань. Я так само не сплю коли лунає сирена. Але деякі поради можу дати. Перше — не відмовляти собі у сні тоді, коли вас тягне спати. У мирний час я б розповідала про пауернепи, тобто короткий денний сон, а зараз — просто дайте організму поспати, коли він до цього готовий, бо хто зна, коли буде наступна можливість.
Порада номер два — не вмикати світло в хаті, коли вночі вся ця двіжуха відбувається, і ми вже розуміємо, що не спимо, як у Лесі Українки «стояла я і слухала весну», так у нас — стояла я і слухала ППО, і добре, що це ППО.
Нашому мозку треба мати три різні форми освітлення впродовж доби. Яскраве світло вдень, приглушене за 3-4 години до сну, а вночі світла не має бути взагалі.
І на гаджетах щоб був вечірній режим. До холодильника йти не варто, бо так мозок має розпливчасте сприйняття, яка пора доби. Не смертельно, якщо ви один раз з'їли шоколадку вночі, але якщо так щодня, то воно може мати відповідні системні наслідки. За бажання можна випити води чи чаю без цукру.
У нашого тіла є кілька орієнтирів, один із них — це світло, а інший — температура. Інколи його варто нагріти, щоб воно почало охолодження і пришвидшило нам засинання. Гарячі душ чи ванну варто приймати за 2-3 години до сну і впродовж 20 хвилин. Але цього не можна робити людям, у яких проблеми з серцево-судинною системою. Можна і не гарячу ванну, тоді не буде цієї фішки з терморегуляцією, але буде приємно і розслабляюче, це теж корисно.
Варто стежити, щоб не зробити собі ведмежу послугу стимуляторами, тож краще не пити забагато кофеїновмісних напоїв. Це кредит у себе самого, воно може в житті спрацювати декілька дійсно форс-мажорних разів, але якщо це стає системою, то матиме негативні наслідки. І тут треба дивитися на реакцію тіла — на когось післяобідня кава не впливає, а на когось ще й як.
Мелатонін — гормон сну, який природно виробляється, і нам бажано впливати на його вироблення непрямими способами, зокрема освітленням: за певну кількість часу до сну, якщо є відповідне освітлення, він починає синтезуватись і під час сну досинтезовується. Коли ми влазимо в цю схему своїми зовнішніми грубими рухами, як-от не прописаний лікарем прийом таблетки мелатоніну, то є ймовірність, що можуть відбутись нехороші зміни всередині цієї налаштованої системи. Зрештою, причина безсоння може бути зовсім не в ньому. Мелатонін прописується, коли в людини переліт в інший часовий пояс або через певні вікові зміни.
Люди можуть по-різному реагувати на часті нічні обстріли, хтось прокидається навіть коли тихо, а хтось навчився спати, хай там що, і нічого не чути. Якщо прокидаєтесь без причини, важливо не вестись на цей підрив, тобто не брати в руки телефон, не вмикати світло, а просто лежати і намагатися заснути.
МІСТО ДЛЯ ПРОГУЛЯНОК
Я народилась у Кам'янці-Подільському, а Київ — це місто, в якому я живу найдовший відрізок свого життя. Ми з батьками їздили по світу, жили в Москві, в Вологодській області, а коли мені виповнилося 7, приїхали назад у Кам'янець-Подільський, там я закінчила школу мистецтв та ліцей. Потім 2004 року я вступила в університет Шевченка на біофак. Я брала участь в олімпіадах, писала роботу в МАН, і мене кликали в багато різних вишів, але під час вступу в Шевченка не було можливості це використати. Але я собі вирішила, що хочу тільки в Шевченка, і жодного разу не пошкодувала, що так настирливо була впевнена в цьому.
Жила в гуртожитку на ВДНХ поряд із біологічним факультетом (зараз ННЦ «Інститут біології та медицини» — ЖК). Нашому року вступу було наче пороблено: гуртожиток ремонтували, нас «тимчасово» поселили в санаторій-профілакторій, який поряд. У кімнаті було по 4-5 людей, ми всі жили думкою, що от-от переселимося. Весь перший семестр ми жили там, а потім нас розселили по інших гуртожитках. І ми з подружкою потрапили до старшокурсників-географів. Це було некомфортно, тож ми зняли квартиру в Голосіївському районі. Аж на другому курсі ми таки потрапили у свій біологічний гуртожиток.
Взагалі перші 14 років у Києві я провела в Голосієві, його було 80% у моєму житті. З цим районом у мене і родинний досвід: у моєї бабусі, родом теж з Поділля, було насичене життя (це, до речі, та людина, яка мене в біологію, в науку своїм прикладом загітувала, саме її книжки мене надихали), вона вчилася у Чернівецькому університеті на біологічному факультеті, а до того провела рік в аграрному університеті в Києві, який знаходиться в Голосіївському районі. Бабуся любила Київ, багато про нього розповідала, зокрема про Голосіївський ліс, а ще про те, як клали бруківку на Хрещатику, а студентів туди ганяли допомагати.
Голосіївський ліс для мене — чарівне місце. Я там багато гуляла, адже навіть після університету ми з на той момент чоловіком знімали квартири в цьому районі: і на проспекті Науки ближче до «Деміївської», і на Ломоносова ближче до парку з боку метро «Васильківська», яке тоді тільки-тільки відкрилось. У часи студентства багато їздила маршруткою, 38-ма їхала з Теремків до «Либідської», і це був прямо квест. Хімія у Червоному корпусі, і якщо перша зміна, важко доїхати туди, а якщо друга — назад. Ми часто частину шляху назад ішли пішки.
Усі свої курсові та дипломні я робила в Інституті молекулярної біології і генетики та Інституті генетичної регенеративної медицини. Це на Заболотного, 150, за Одеською площею вниз. Туди був напівтаємний прохід через Голосіївський ліс, навпростець через ВДНГ. І якщо білий день і хороша погода, я йшла лісом, і це дуже розвантажувало. 2021 року я переселилась на Солом'янку. Нормальні люди дивляться, щоб їм до метро було близько, а я обирала квартиру так, щоб за годину доходити до Хрещатика. Роздовбана хрущовка, в якій я сама робила ремонт. Фарбування було наче медитація (до речі, медитація не суперечить науковим поглядам, тому що для мозку дійсно важливі оці переключення). Солом’янка стала знаковим місцем для мене в Києві. Цей район об’єднує багато всього і стратегічного і затишного. Перший місяць повномасштабного вторгнення я провела з «Солом'янськими котиками» (почитайте історію Богдана, волонтера «Солом’янських котиків» — ЖК).
Ще одна важлива для мене локація — Squat 17b. Це один із закладів, який одним із перших почав повноцінно працювати після повномасштабного вторгнення. Вони провели близько 300 івентів за рік із хвостиком і накопичили на донатах понад 5 мільйонів. Співпрацюють із довіреними фондами, з тими зборами, про які вони особисто знають, кому це і для чого. За своїми цінностями «Сквот» мені близький. У мене з ним приємні особисті асоціації. Почала туди ходити десь 2018 року, то були безтурботні часи. Дар’я брала участь у моїй в програмі «Наука як по маслу», і з Мирославом теж багато спільних різних активностей було (про Squat 17b і Дар’ю читайте тут — ЖК).
Я з тих людей, які просто закохані в Київ. Хтось якось сказав, що Київ — це таке місце, яке інколи хочеться обійняти. І я теж відчуваю подібне. Іноді йдеш, нічого не відбувається і накриває хвиля думок: Києве, ти такий класний, молодець, харош. Особливо в ці важкі дні, коли вночі відбувається жах, відчуваю, що Київ символізує силу і цінності.
Київ — мережеве місто. Попри велику кількість населення, через кілька рукостискань можна знайти кого завгодно. Це моє-моє місто.
Я намагалася аналізувати, чому воно так. Зрозуміла, що через синтез різного, що було у моєму дитинстві, великих і малих міст. Тут синергія цих рис. Київ — дім. Коли до батьків їжджу, їду додому, і коли від них повертаюся, теж їду додому. Я люблю відвідувати туристичні, зазвичай людні, місця у погану погоду, коли нормальна людина не піде надвір гуляти. Лажу по Пейзажці, по Рейтарській. У хорошу погоду надаю перевагу локаціям, про які знають не всі. Якби мене попросили провести своїми улюбленими місцями, я б точно повела в Голосіївський ліс, до ВДНГ і до пам’ятника Рильському. Звісно, Лиса гора, яка на Видубичах. Пройтися від парку Шевченка до площі Перемоги різними двориками. Як варіант ще зробити величезний гак через Золоті ворота по Рейтарській, Гончара. Від ТРЦ «Гулівер» до ботсаду чи хоча б до «Печерської», і, можливо, повернути в бік «Арсенальної», але не доходити туди, де Лавра (мені той район не дуже подобається). Коли відбулася двіжуха з вигнанням Московського патріархату, я напівжартома подумала, що коли вони повністю звідти підуть, тоді мені там має сподобатись більше. А ще від Майдану до Лук’янівки через Січових Стрільців і Львівську площу гарно пройтись. У мене був дуже накручений стан у лютому 22-го. Ніхто не міг здогадатись, у якій формі це станеться, але те, що щось насувається, якесь таке липке, неприємне відчуття було. Я ходила, дивилась на бомбосховища у своєму районі ще 16-го.
Я була в Києві, коли почалося, перший тиждень просиділа у сховищах навколо свого будинку, перезнайомилася з усіма бабусями-дідусями. Весь березень провела з «Солом'янськими котиками», ми там робили багато важливого для містян, допомагали підрозділам сил оборони, тваринам. Зараз фонд сконцентрований на декількох напрямках, а тоді доводилось хапатись за все підряд. А після насичених днів буквально всі разом спали в підвалі. Користуючись можливістю, возила своїм сусідам продукти, бо тоді не всі магазини працювали, а там старенькі, які не можуть ходити в інший кінець міста. Коли Київщину звільнили, я поїхала до батьків у Кам'янець-Подільський і наступні два місяці провела переважно там. Паралельно мене запрошували лекції читати то у Львів, то в Закарпаття, потім їздила у три коротких закордонних відрядження, які мені ще більше підсвітили, що я не хочу виїжджати з України надовго.
Влітку смак Києва — морозиво і сидр. Тепер Київ пахне сумішшю жасмину, відцвітаючої бузини, акацій, робіній, раніше — цвітом каштанів і бузку. Звуки Києва — це мої радіо, які слухаю, коли гуляю. Раніше, коли в мене були телефони на андроїді, я в основному слухала FM-ки. А зараз різні міжнародні радіо та улюблене музичне Radio ROKS.
Цінність Києва зросла. Щоразу на вокзалі дивлюсь у небо і кажу: «До побачення, скоро зустрінемось». Якось сентиментальніше стала до цього ставитись. Раніше ця любов була більш контрольована, я собі раціонально розуміла, що місто класне, чому б його не любити. А зараз це щемливе відчуття.
Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.
Над матеріалом працювали:
Інтерв'юерка: | Авторка: |
Христина Кулаковська | Софія Котович |
Редакторка: | Транскрибаторка: |
Анна Пастушина | Тоня Смирнова |
Фотографка: | |
Олександра Онопрієнко | |
Comments