Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
Із початком повномасштабної російсько-української війни Укрпошта випустила серію патріотичних марок: «Русскій воєнний корабль, іді нах*й», «Русскій воєнний корабль...ВСЬО!», «Українська мрія». Наприкінці липня вийшла четверта марка — «Доброго вечора, ми з України!», на якій зображений трактор, що тягне танк. Художниця, яка намалювала її, — киянка. Ми поговорили про місто, конкурс і мистецтво під час війни.
Любов до малювання
Я малюю з дитинства і вчилася на художника. Спочатку на графічного дизайнера в академії імені Михайла Бойчука, а потім перейшла в університет імені Бориса Грінченка, де вивчилася на викладача мистецтва, там же й закінчила магістратуру.
Потім викладала малювання, робила замальовки просто для себе у Photoshop, опановувала напрямок CG art, наразі я в декретній відпустці.
Із початку повномасштабного вторгнення всі ми були в шоці, емоції переповнювали, і їх хотілося виплеснути кудись. Я робила те, що мені вдавалося найкраще, — малювала й дистанційно викладала у школі. Малювала не трагедію, а просто свій внутрішній стан, і викладала малюнки в інстаграмі. Зі мною зв’язалися українські компанії та попросили дозволу використати ці ілюстрації у своїх виробах: пазлах, картинах за номерами, торбинках. Я віддала їх безкоштовно, тому що хотіла допомогти українському бізнесу.
Частина доходу від продажу йде на ЗСУ, що також було важливою умовою для мене — важливо було відчувати, що моє мистецтво не тільки передавало почуття, а й приносило користь задля перемоги України.
Робота допомагає зануритися в іншу реальність, але коли вона закінчується, ти знову залишаєшся з телеграм-каналами новин, і це дуже сильно впливає на твій емоційний стан. Треба знаходити собі якісь заняття, не пов'язані з війною: хтось починає малювати, хтось вести свій блог. У мене багато друзів, які втратили роботу, і як елемент самозаспокоєння вони починають відкривати свій бізнес. Багато хто після 24-го перейшов у режим «без планів на майбутнє», живе сьогоднішнім днем. Ось і я завжди мала приблизні плани і плюс-мінус розуміла, що буде через кілька місяців, рік, а після 24-го лютого добре, якщо маю уявлення про те, що буде завтра.
Про конкурс на ескіз нової марки
Коли з'явився конкурс від Укрпошти на розробку ескізу нової поштової марки, то, щойно я прочитала саму назву — «Доброго вечора, ми з України!», у мене одразу виникла ідея і з’явилася картинка перед очима.
Я вагалася щодо участі і не сподівалася на перемогу, але подумала, що мене не відпустить, поки не втілю свою ідею. Якщо в художника вже є образ зображення, то він нікуди не зникає, поки його не намалюєш. Я намалювала й відправила, без усякої надії, що навіть відбір пройду, тож забула про неї. Доки мені не прийшов лист від Укрпошти про те, чи погоджуюсь я з умовами контракту у разі перемоги. Я тоді подумала, що вони, мабуть, усім його надіслали, щоб потім не було питать з боку художників. Та для мене стало шоком, коли наступного дня я побачила свою роботу серед 5 найкращих, а потім я була ще більш вражена, що вона виграла.
Звичайно, я спостерігала за голосуванням у фейсбуці та стежила коментарями. Так, прислухавшись до людей, потім додала назву конкурсу на саму марку. Дуже вдячна кожному, хто голосував і писав конструктивні коментарі.
Сам процес малювання марки зайняв приблизно 2 дні, бо в мене в голові вже було сформовано образ, ідею та колористику малюнка, а далі — це справа техніки.
Ідея в тому, що трактор символізує кожного українця, який прагне перемоги нашої країни.
Неважливо, на якому він фронті: на інформаційному, мистецькому чи підтримує економіку країни, а чи просто сумлінно виконує свою роботу — кожен робить все від себе залежне, щоб допомогти армії та країні вистояти в цей нелегкий час. Наші аграрії на початку війни дуже сильно допомагали тим, що витягували розбиту техніку з полів, це мене надихнуло.
Хотілося залишити людям згадку про те, що реально відбувалося, щоб у підручниках історії були фотографії трактора, що тягне танк. Під час війни дедалі більше подій українці висвітлюють через меми, і трактор, що тягне розбиту ворожу техніку навіть із моря, не став винятком. Мистецтво не має зображати лише трагедію, через комедію можна донести до людей важливу думку, тому мені подобається мемна культура.
Роль митців
Я вважаю, що митці наразі — дуже важливий фронт. Вони роблять експозиції та виставки, проводять мистецькі акції та перформанси по всьому світу й таким чином не дають світові забути, що в Україні відбуваються такі жахи. Людям за кордоном це цікаво, бо вони бачать і переживають, тому такі акції дуже потрібні.
Якщо не робити мистецькі кроки для просвітництва Європи та всього світу, то вони можуть забути про трагедію України, бо в них насправді є купа своїх невирішених проблем.
Наші митці не дають забути, що високі ціни на газ — не така вже й біда порівняно з тим, що зараз доводиться переживати українцям. Митці наразі є ніби дзвіночками, які кажуть: «Не забувайте!». Адже саме завдяки акціям підтримки України, в яких брали участь не тільки українська діаспора, а й небайдужі громадяни, уряди країн почали допомагати Україні, бо для них важлива думка своїх громадян, і саме тому вкрай важливо доносити правду до суспільств інших країн, чим зараз і займаються художники, співаки, репортери, фотографи.
Київ
Я народилася в Києві. Місто мені подобається тим, що тут постійно двіж. Усі революційні зміни, усе, що творить історію, відбувається у Києві.
Люди тут активні, мають свою позицію, починають якийсь рух, і до них долучаються інші. Неважливо, це на Майдані, біля Верховної Ради чи біля Офісу Президента. Тут є багато різних спільнот, і ти можеш приєднатися до будь-якої, Київ у цьому плані дуже відкритий, і можна знайти однодумців у будь-якій сфері. Цим він мені й подобається.
Кияни для мене — це усі, хто живе у Києві і любить його, не важливо, приїхав чи народився тут.
Центр міста дуже гарний, та вважаю, що місто треба модернізувати, маю на увазі, що треба більше розвивати стару частину столиці, щоб люди гуляли й відчували, ніби вони перенеслися на роки назад.
У центрі кожен будинок має свою історію, й було б круто, якби ось цю історію підтримувати, а не забудовувати. Наприклад, на Кловській багато скляних багатоповерхівок, і це виглядає дуже дивно, адже зовсім поряд історичний центр. Бо у більшості міст Європи бізнесовий та історичний центри знаходяться у різних частинах міста, адже в них зовсім різна логістика та призначення.
Для туриста в історичному центрі міста важливе відчуття поєднання з минулим. Для бізнесмена ж, що приїхав на роботу в офіс, важливо, щоб був зручний паркінг і не було пробок, а на вузьких вуличках історичного Києва це досить складно організувати.
Я люблю Київ будь-яким, повним реклами чи без неї. Мені головне, щоб він був, квітнув, щоб там були такі ж енергійні люди, які мають кожен свій стрижень, власні погляди і мету в житті.
Я не з тих, хто любить гуляти центром міста, де багато людей, я люблю усамітнитись, і моє улюблене місце в Києві — Труханів острів. Люблю взяти кави чи чаю, пройтися Пішохідним мостом і пройти острів наскрізь. Якщо йти цією дорогою, то там дуже мало людей, багато дикої природи, є дуже гарний міст. Комусь подобається блукати вуличками міста, а мені — бути серед природи.
Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.
Над матеріалом працювали:
Авторка і транскрибаторка: | Коректорка: |
Наталія Горда | Анна Пастушина |
Інтерв'юерка: | Фотографиня: |
Софія Котович | Олександра Онопрієнко |
| |
|
Comments