Ігор, журналіст, доглядач круків у дворі на Рейтарській

Ігор, журналіст, доглядач круків у дворі на Рейтарській

Місто живе, якщо в ньому живуть легенди. У Києві є нетривіальний дворик, який легко оминути, але важко не повернутися туди знов. Довкола двору з круками витають легенди, і ніхто достеменно не може пояснити, звідки ж там з’явились ці птахи та що сталося зі старим Крумом. Хтось упевнений, що його викрали для езотеричних ритуалів, а інші свідчили про хворобу. Проте одне залишається незмінним: протягом останніх 15 років спілкуватись і підгодовувати місцевих круків приходить Ігор Моляр — журналіст за фахом і знавець воронячої вдачі. Ми поспілкувалися з ним і місцевою жителькою Круною, і тепер ділимося з вами інсайтами.

Я в Києві з 1984-му, приїхав сюди вчитись. Народився у Львові, а пізніше з батьками переїхали у Прилуки, що в Чернігівській області. Там я закінчив школу, писав у газету і мріяв про спортивну журналістику. Вступив у Шевченка, студентом жив у гуртожитку на Ломоносова (нині вулиця Юлії Здановської — ЖК), але мені, як колишньому львів’янину, центр дуже подобався: вулиці Рейтарська, Ярославів Вал. Я тут ногами ходив багато, дякувати богу, до універу близько. На Прорізній було кафе «Зустріч», бігали туди по перепічку. Або на Хрещатику біля метро пили бульйон на кістках із ватрушками (до цього бульйону традиційно також брали знамениті пиріжки з мʼясом, смажені в олії, які ще називали тошнотіками — ЖК). А потім угору чимчикували, на Золоті. 

Я пам'ятаю цей двір наочно десь із 2000 року, місцевим тут став із 2005-го, купивши мансарду на Ярвалу. До 2014-го року я займався автомобільною журналістикою,  котру мені якось вдалося створити: у 1996-му році почав робити телевізійну програму «Авто Шоу», потім вона перетворилася на «АвтоПарк», ще згодом на «Парк автомобільного періоду» — проєкт завдовжки 30 років, який виховав кілька поколінь. І це офігенно, коли ти пам'ятаєш точно, як ідея з'явилася в тебе в голові, а через місяць стала реальністю для мільйонів людей. Тоді мені було не до тварин, але останні 15 років регулярно приходжу сюди.

ТАЄМНИЦІ ВОРОНЯЧОГО ЖИТТЯ

Воронів у цьому дворі було кілька. Часто приносять пташенят травмованих, а буває, що й дорослих воронів. Інколи вдається підлікувати й відпустити, а деякі обживаються. За останні 14 років тут побувало понад 15 круків. Найдовше прожили Карлуша, Корван і Крум. Найвідоміший — Крум — прожив тут понад 35 років і зник у червні 2023-го. У мережі розігнали хайп, що його викрали. Насправді ж він у лікарні помер, історія його трагічна, тож ми її не надто озвучуємо. Ну а інтернет любить інтриги, розслідування, тому й прижилось, ніби викрали.

У дворик я почав приходити десь із 2010 року, коли донька народилася. Гуляли сюди щодня, вона у слінгу в мене висіла, і вчили Крума говорити. А коли доньці було вісім, Крум заговорив моїм голосом: «Хороший друг, Крум, хороший друг!». Десь у мене навіть записи збереглись. Коли він твоїм голосом говорить, то воно не просто підкуповує, а розумієш, що ти відповідаєш за нього. Коли його не стало, це було сильним ударом для всіх нас.

Як журналіст я багато з людьми свого часу контактував, а тут — унікальний шанс спілкуватися з пташкою, чий інтелект на рівні людського. Це захоплює та притягує! Такі взаємодії, з реліктовими істотами, що пережили 5 глобальних катастроф і 6 вимирань, вони ексклюзивні.

Сюди приходить багато людей, кожен по-своєму взаємодіє. Дуже часто — це воїни. Пацани з кельтськими рунами: Вовки Да Вінчі, Азов, Кракен. Часом приходять на протезах, годинами стоять і спілкуються з Круною та її сусідами. Їм не треба розповідати про воронів бога Одіна (у скандинавів крук є символом потаємних знань — ЖК) або про шлях до Вальгалли. Вони знають, що воїну треба лише одне, щоб його дух потрапив у той небесний світ, — померти з гідністю, тобто в бою. 

Коли Крум іще був живий, з'явилося пташеня з-під Ірпеня — Круна. Випала з гнізда там, де якраз були наші позиції. Адже у другій половині квітня щороку починається «крукопад», бо пташенята підростають і виштовхують одне одного з гнізда. Не так давно у Круни з’явилися сусіди — пташенята з Луцька. Їх четверо випало з гнізда, двоє загинули, а ці от дівчинка і хлопчик вижили. Тож нам їх потягом передали. Дівчинку з Луцька ми назвали Брана, а хлопчика — Гріша Ворон. Це на честь того пана, що жив на четвертому поверсі. Я його ще застав. Історія така, що він свого часу ви́ходив травмоване пташеня, і воно сиділо в нього на плечі постійно. А Григорій ніби як був кримінальним авторитетом, типу вором у законі. І чувакам здалося це прізвисько дотепним, типу щоб тролити поліцію: «Так вор он чи не вор он?». Пан Григорій помер уже в поважному віці. Я пам'ятаю його руки, всі побиті. Видно, що він не просто був бійцем у молодості, а й на всі руки майстром. Так поглянеш, ніякий там не авторитет кримінальний, невиразний такий. А руки говорять більше за очі.

Часто приходять люди, що виросли в цьому дворі, розповідають, як тут жилося, коли вони сюди дітлахами забігали. Тут не було цих парканів, і саме в цьому закапелку збиралися авторитети, баня в них тут була в 90-х, під нинішнім «Каштаном» (лазня збереглася, антураж частково теж — ЖК).

ДЕНЬ КРУНИ

У березні Круні було два роки, а за рік стане дорослою. Вона для мене як рідна, я про неї ніколи не забуваю, як і вона про мене. Характер у неї, як у підлітки. Гормони грають, розумова діяльність розпаковується. Її емоції, які відчуваю на собі щодня, — це любов і жага до насильства в одному флаконі. Скоро вона подорослішає, стане жорсткішою, буде визнавати лише одну пташку або людину, більше нікого. Попарність — це не «любов до гробу», як люди собі вигадали про лебедів, наприклад, а єдиний шанс на репродукцію. У дикій природі круки живуть здебільшого 4-6 років, це ж поле бою, щодня полювання, багато ризиків, а під наглядом — до 10 разів довше. Але має бути дієта: коли птах не літає, в нього інакший обмін речовин, тож до вуглеводів йому зась (так-так, хліб теж не можна!), бо відмовить печінка й почнуться інші проблеми. Тож балувати не можна.

У Круни тут немає ризиків і небезпек, які у дикій природі, але вона не соціалізована як пташка, імовірно, приматом себе вважає, бо ж навколо неї постійно тільки люди. 

 Крук у дворі на Рейтарській 

Прокидаються птахи вдосвіта, щоб вітати сонце. Хтось кукурікає, хтось каркає, інші співають, бо вербалізація у пернатих — це лише емоції, думки вони передають мовою очей. Ранери з «Каштану» їх годують уранці та ввечері, в раціоні — печінка й перлова каша, серця, варені яйця. Я приходжу опівдні з нейрофіксаторами (тут — смаколики, які можна використовувати для навчання — ЖК): котячим кормом на протеїнах без солі й цукру, безлактозним сиром із низьким вмістом жиру чи горіхами і свіжою перепілкою. Утримувати й тренувати хижих птахів недешево. А якщо нема відповідних умов, то це й для людей мука, і для птаха тортура.

Далі починаємо з Круною працювати. Коли вона була зовсім молоденька, увагу могла затримувати на хвилин 10-15, не більше. Зараз ми можемо спілкуватись по 20-30 хвилин, але потім все одно фокус зникає, їй набридає. Тоді вона починає або робити мені «нотатки в щоденник» — клює руки, або відволікається на гру чи бійку. У воронових є почуття, гумору зокрема. Вона інколи тролить, це дуже відчувається. Коли сутеніє, активність спадає: у них оптика не для нічного полювання, тож починають гніздитися. Взагалі у воронів немає суцільного сну, як у людей: упродовж дня вони дрімають від п'яти до двохсот разів по 10-15 хвилин. На одній нозі, бо так баланс кращий, повернувши голову назад і заховавшись між лопатками й крилами, як компактна японська парасолька. У Круни вже біоритм виробився, а її фрази інколи випадково попадають у щось смішне. Я кажу, наприклад: «Круночка, вже темніє», а вона мені: «Ну, пока!». Зрозуміло, що вона це на випередження каже. Вона багато чого робить за таким принципом. Я коли йти збираюсь, кажу: «Ну шо, Круночка, я піду?». А вона так злітає й сідає на двері, щоб я не міг зачинити, і сидить там. Типу «нікуди ти не підеш!». Ось така з нею мова. За два місяці малеча вже почне говорити — ну як говорити, імітувати, — ото весело буде!

Довідка: Ми не підтримуємо тримання диких птахів у клітках, хоча конкретно ці мали куди гірші альтернативи. За словами засновника Центру реабілітації диких птахів «Вільні крила» Віктора Шельвінського, якщо травмовані птахи були врятовані людиною та з дитинства живуть під її доглядом, вони з високою ймовірністю не зможуть вижити в природі самостійно.

Минулого року з’явилась інформація щодо передачі ділянки, де розташовується двір із круками, під забудову. Громада відреагувала петицією, і нині депутати запевняють, що двір у безпеці. Проте ні він, ні кам'яниця Кия́ки поряд не внесені до реєстру пам’яток культурної спадщини, що ставить їхнє існування під загрозу.

Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.

​Над матеріалом працювали:

Інтерв'юерка та транскрибаторка:	Авторка:
Богдана Горбань	Олександра Лозовик
Редакторка:	Фотографка:
Анна Пастушина	Олександра Дивнич