У строкатій динаміці звуків, кольорів і запахів Андріївського важко щось виокремити, та сьогодні у нашому фокусі статний будинок під номером 2. Радше навіть кілька будинків, які візуально становлять єдиний комплекс, як було задумано архітектором Карлом Шиманом.
Арсеній Герасименко, автор пабліку The Past.continues, сканує знайдені старі фотоплівки та допомагає відчути дух Києва минулої епохи. А ми спробували на дотик сучасне і поговорили з мешканцями будинку на Андріївському узвозі, 2, про історію споруди та їхні власні історії в цих стінах. Як один обʼєкт розкривається на знімках різного часу, як змінився і що зберіг — спробуйте вловити в нашому спільному проєкті.
Геннадій, краєзнавець і колекціонер, засновник клубу «Колекціонер»
Я заселявся сюди у 2000-х — кімната була завалена станками та іншим приладдям, що залишилось від швейного училища імені Лілі Карастоянової. Освітній заклад розформували в 1998-му, а якби училище проіснувало до сьогодні, то зазнало б декомунізації, адже Лілі — яскравий персонаж радянської пропаганди, болгарка-активістка в складі червоного підпілля. Взагалі у мене з цим швейним закладом пов’язані юнацькі спогади. Саме сюди ми, студенти з річкового училища на Братській, бігали на танці. А головну конкуренцію нам складали морполіти — курсанти Київського вищого військово-морського політичного училища.
Клуб «Колекціонер» з’явився 2005 року. Він мав на меті об’єднати людей, які полюбляють колекціонувати, де вони зустрічаються, обмінюються корисною інформацією та предметами свого захоплення. Це простір, де старі речі розповідають свої історії, де їх можна потримати в руках, щось купити, а іноді й продати. Пожовклі від часу плакати 80-х, платівки The Beatles і Queen, книжки про Київ, старі карти й поштівки вже не вміщаються на полицях. У клубі також збираються професійні музиканти й аматори, а часом і виходять пограти надвір.
Юристи, колекціонери, урбаністи, історики — усіх їх об’єднує музика та любов до старовини.
Без галерей це місце неживе. Наприклад, у 2000-х частину першого поверху цього будинку займала L-Art Gallery. Тут мистецтвознавиця й колекціонерка Людмила Березницька організовувала перші виставки, перформанси й аукціони сучасного мистецтва. Скільки галасу здіймалось тоді, обурення й неприйняття від людей. Чого тільки вартували сміливі виставки Іллі Чичкана!
Ще з десяток років тому, гуляючи узвозом затемно, можна було почути, як місцеві вечеряють сім’ями — голосно й весело. Зараз такого немає. Проте в перші тижні російського вторгнення ці старі приміщення стали ноєвим ковчегом для людей із навколишніх вулиць. Я й надалі волів би бачити Андріївський живим і мистецьким.
Анатолій, науковий співробітник Музею однієї вулиці
Наш музей розташовано у будівлі на Андріївському узвозі, 2Б. Вона дивовижна, розповім трохи історії. Перші факти про будинок на цьому місці з’являються наприкінці 18 століття. Власником ділянки на той час була заможна родина Лакерди. Ім’я Пилипа Лакерди — купця 1-ї гільдії, бургомістра, тогочасного олігарха — часто виринає в корупційних скандалах. За однією з міських легенд, шанований киянин Пилип Пилипович отримав ділянку на узвозі як відшкодування за його маєток на Контрактовій, знищений масштабною пожежею 1811-го року.
На початку 19 століття ділянка потрапила до рук купця Акима Фролова, який займався шкірою. Прибуткові будинки родини Фролова вражають амбіційністю — шість поверхів, по дві просторих квартири на кожному, виважений модерн із характерною асиметрією та елементами еклектики. Споруда сумлінно оберігає пам’ять про свого власника: кожного відвідувача зустрічає монограма AF над дверима.
Протягом 1910-1917 років за адресою Георгія Лівера, 2 (стара назва Андріївського узвозу), розташовувався великий ресторан, Подільське відділення пошти, майстерня світлодруку, тобто фотоательє. Одне слово, вулиця жила буремним життям. Події 1917-го року також її не оминули. На початку 1915-го перші два поверхи будинків 2Б та 2В займала велика взуттєва фабрика Матіссона, переведена з Риги. Під час революції на базі фабрики сформувався штаб керування повстанням робітників проти «контрреволюційної» Центральної Ради.
На початку століття повз цю частину узвозу навіть ходив трамвай із номером маршруту 15. І в нашому музеї зберігаються прибудинкові гачки, до яких колись під’єднувалися контактні трамвайні мережі. Річ у тім, що нижня станція київського фунікулера спочатку розміщувалася на вулиці Боричів Тік, тому туди для зручності вирішили прокласти спеціальний маршрут із Контрактової площі.
Віталій, продавець старих плакатів
Я за яткою щовихідних уже понад 20 років. Кожен плакат для мене особливий, із кожним пов’язана своя історія.
Є така легенда, що після націоналізації оцього будинку совєтами архітектора Карла Шимана з його квартири вигнали і натомість виділили крихітну кімнатку, де митець жив до останніх днів.
На Андріївський завжди тягне творчих, незвичайних людей. Серед старожилів будинку — музикант Віналь Пароменський та його дружина Галина. У 70-х Віналь грав у німецькому оркестрі, відвідав безліч країн із виступами. Він як легенда Андріївського. Ще кілька років тому його — привітного дідуся з акордеоном — можна було побачити на узвозі. Біля себе музикант завжди ставив величеньку афішу, де на світлині він в оточенні десятків голубів. Тільки-но пан Віналь з’являвся біля пам’ятника Вертинському, тут неподалік, за рогом, як голуби були вже навколо нього. Зовсім не боялись його, щось він до них знає…
Цей матеріал створено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" та за фінансової підтримки програми МАТRА Посольства Нідерландів в Україні.
Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.
Над матеріалом працювали:
Інтерв'юерка, авторка: | Редакторка: |
Олександра Лозовик | Анна Пастушина |
Фотограф: | |
Антон Єрмолаєв |
Comments