Влад і Максим, засновники 50.45 coffee

50.45 coffee — кав’ярня, в яку йдуть не так по каву, як для настрою, до своїх. У соцмережах хлопці викладають бешкетницькі відео, а деякі пункти їхнього меню викликають або ностальгію, або усмішку, але байдужими не залишать. Із засновниками Владом і Максимом ми поговорили про Київ та місце тусовок на Кудрявській.

Максим: Створення кав’ярні, — історія спонтанна. А от передісторія довга. Я взагалі б’ю татуювання, це моя основна зайнятість. Маю студію, яку я спершу ділив із барбершопом, той згодом зачинився і з’явилося місце, яке довго пустувало. Познайомився з Владом, вирішили разом робити там бар. Він досі є, але про його успіхи можна сказати: хмарно з проясненнями, ковідні були часи. До того ж приміщення підвальне, надворі тепліло і хотілося свіжого повітря. Звернув увагу, що кіоск, у якому колись ремонтували взуття, здають в оренду.

Влад: Спочатку це було на рівні жарту: знімемо кіоск і будемо там щось робити. Спитали власника про оренду, вона виявилася невеликою. Ми загорілися і під час розмови почали уявляти, що саме там буде.

Максим: Це було у 2020 році, зараз уже третє літо, це наш сезон, тож ми так рахуємо. Ми починали без досвіду і з мінімальним вкладенням. Влад: Ми були людьми, які просто пили каву з цигаркою.

Максим: Акцент не на каві, а на людях, хотіли зробити навколо кав’ярні двіжуху. Першого року нашими клієнтами були таксисти, далі коло розрослось. До нас приходить молодь, творчі люди.

Влад: На будинку висить табличка прям з повними координатами, і починаються вони 50.45, ми вирішили взяти це за назву. У нас було кілька етапів типу маркетингу. Спробували вести класичний, як в інста-кав'ярень, і воно нічого не давало. Потім жартували-жартували і тепер у нас у меню є «хуйова кава».

Максим: Ми розуміли, що ми незвична кав’ярня, а людям подобається трушність, тож вирішили вести такий же дивний інстаграм, робити всілякі відосики, завели TikTok.

Влад: У якийсь момент ніде не було тоніка, бо заводи Coca-Cola розбомбили, ми згадали про дитинство і чамбо, так у нас з’явилося еспресо-чамбо. Максим: Якщо справа дійсно твоя, вона йде легко. Так вийшло і з кав’ярнею.

Влад: Хіба взимку переживали, бо людей майже не було, але якось обійшлося.

Максим: Майже кожні вихідні івенти, маркети робимо. Коли тільки відкрились, були виставки українських художників, запрошували діджеїв, влаштовували вечори вінілу.

Максим: 24-го в нас цікава історія вийшла. Хлопець, який в нас працював, мав проблеми з житлом і попросився переночувати в кав’ярні, ми дозволили. А вранці ми були чи не єдиною відчиненою кав’ярнею в Києві, тож у нас стільки людей було! Наступного дня ми вже не працювали і відчинилися у квітні, коли ще мало хто працював, і багато хто нам дякував, що ми працювали 24-го і відчинилися знову. Влад: Люди були вдячні, бо можна було зробити таку просту річ, як піти в заклад на каву. Та й погодка почалася прикольна.

Максим: Я з Кременчука, працював у журналістиці й вирішив вступати до Києва, бо тут весь двіж, на жаль. На жаль — бо в інших містах не так, а хотілося б. Влад: Я із Запоріжжя, приїхав у 2013-му році на навчання, згодом почав працювати, та й лишився.

Влад: Ставлення до міста змінилося з часом, воно по-іншому відчувалося у 16 і тепер. Та й Київ теж розвивається. Максим: Місто стало рідним завдяки людям. Там, де часто буваю, маю купу знайомих, насолоджуюся цим містом. Бульбашка — клас, поза нею — складно. Весь двіж — це Шевченківський район. Ще Труханів подобається, Поділ. Є класний бар «Двадцятка», я себе там у колі друзів відчуваю.

Влад: Не хочеться бути банальним, та мені подобається оглядовий майданчик і спуск на Поділ, як йти до Пейзажки, улюблене місце прогулянок.

Максим: А ця кав’ярня — як така дача, ти приходиш із ноутом попрацювати, а тут знайомі, і ти такий: кавуня-цигарка, і так день минає.

Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.

​Над матеріалом працювали: