Роблять київські двері такими, які хочеться фотографувати. Організовують лекції про тутешню історію, зацікавлюють нею.

Уляна — студентка фольклористики та популяризаторка української традиційної культури.

Сьогодні хочемо поділитись історією Антона — лікаря-психолога, психотерапевта, допитливого мешканця Києва і нашого фотографа. 

Запрошуємо читати про маленькі кроки, здатність змінювати, про спільнотність і зцілення простором та радимо частіше спинятися й роззиратися

Далекого 1992 року канадець Мирон Спольський відкрив першу в Києві піцерію — «Везувіо». Тоді вона була на вулиці Леонтовича, а зараз — на Ре

«Мене звати Марина, я живу в Україні вже 7 років. Переїхала сюди, щоб допомагати синові та грузинським родичам. Я родом із Кутаїсі».

«Я живу на вулиці Пимоненка з 1976 року. Тут я виріс, знаю кожну доріжку, стежинку, щілинку в паркані. Київ — моє місто».

«Усе в нашому житті пов’язано з людьми. Люди роблять твій простір. Не місце, а люди».

«На мою думку, театр для міста — його культурне обличчя. Кафедра, яка ставить глядачам питання, інколи відповідає на них, інколи ні».

«Я — киянка до самих кісток, представляю третє покоління. Моя бабуся, Ірина Пап, була першою жінкою-фотографинею-документалісткою в УРСР».

«В Україні після Революції гідності люди відчули, що можуть щось змінювати власноруч. Важливо відчувати свою причетність».